Материнство – це щастя

Автор: Катерина

Саме п’ятнадцятеро діточок народила за свої недовгі тридцять п’ять років героїня цієї розповіді. Причому діти приходили на світ, можна сказати, щороку. А живе щасливе сімейство в селі, в самому серці Полісся.

Невисока, ледь розповніла від частих пологів жіпка, усміхаючись, стояла на ганку, а дітлашня чіплялася за мамину спідницю, без остраху поглядаючи на чужих людей, у тісному передпокої на пішаку — гора поношеного одягу, в кутку на підлозі — купа взуття. Я почала рахувати і десь на тридцять другій парі збилася. Втім, кількість взуття тут аж ніяк не переходила в якість.

У неї школярів шестеро в хаті. Сніг упаде, а взути в школу нічого. Оце перед першим вересня ми продали бичка, то купили дітям одяг, зошити. А більше продати нічого…

Жінка начебто не скаржиться. З усього видно , що вона ще якимось дивом вірить в краще майбутнє. А її симпатичне “майбутнє” — чорняві (в батька!) і біляві (в матір!) дітлахи — немов ота комашня, крутилися навколо. Усі — рум’яні, здорові, веселі. Мене вразило, що поводилися вони ну просто неприродно зразково для дітей такого віку: півтора, два з половиною, три з половиною, чотири, 9 половиною роки… Розказували, сміялись і жартували.

Валентина познайомилася із Леонідом далеко-далеко від цих місць — на берегах Волги, куди на другий день після закінчення десятирічки поїхала разом з подружками збирати помідори. Симпатичний український і хлопець (Валя родом із Білорусі) теж був сезонником, працював у колгоспі на тракторі. І спалахнуло поміж ними гаряче почуття, та таке, що весь цей час пара майже не розлучалася. Після закінчення контракту Леонід не відпустив Валю, а Повіз додому, в Жовкині.

Згодом до них приїхали її батьки і благословили молодих на довге й щасливе сімейне життя. На весіллі серед багатьох побажань, звичайно ж, пролунали й такі: аби подружжя мало багато гарних діточок. Власне кажучи, наявність дітей у родині завжди засвідчувала її моральне та фізичне благополуччя, на Поліссі ж це споконвіку було особливо актуальним.

Власне кажучи, тільки завдяки поліському регіонові Рівненщина, одна з небагатьох областей України, має позитивне сальдо народжуваності й смертності.

Першим прийшов на світ Сергій, і сталася ця важлива для сім’ї подія через два роки після весілля. Відтоді подружжя почало регулярно, раз на рік-півтора, з’являтися в місцевому пологовому будинку. Сашко, Люда, Андрій, Миколка, Іван, Оленка, Вадим, Тетянка, Наталя, Юрко, Юля, Марійки, Руслан…

Валя навіть не встигла попрацювати як слід, ніяк не вдасться їй вийти з декретної відпустки. А спочатку влаштувалася було в колгосп дояркою, і непогано все і йшло в неї, бо змалку звична до такої праці. Тепер доїть молода господиня двох власних корів, доглядає чотирьох поросят, садить город, а головне — ростить діточок. Молоко і картопля плюс гриби та ягоди з лісу — основна їжа для малюків. Валя готує на плиті, що топиться дровами, відро борщу, казан каші. Хліб пече сама двічі на тиждень у власній печі. Між іншим, місце на печі в дітлахів найулюбленіше, вони охоче лягають там спати холодної пори року. А ще є ліжка — в кожній кімнаті по два-три, на яких мирно вживаються по троє-четверо малят. Хатину отримали в дарунок від колгоспу, коли той іще твердо стояв на йогах. Це зараз господарство не в змозі допомогти сім’ї, і не лише цій.

Пральна машина давно зламалася, Валя пере в балії, там же й дітей миє.

Прикметно, що своїми проблемами Валя і Леонід нікого особливо не тривожать, раз і назавжди вирішивши для себе, що їхні турботи — вони їхні і більше нічиї. Хоча… Минулого року Валентина вперше в житті наважилася піти на прийом “до президента” — голови місцевої районної адміністрації. Отримала тоді двісті гривень із майже астрономічної, як на їхні доходи, суми державної допомоги, котра їй належить. Адже держава вже заборгувала їй близько двох із половиною тисяч гривень допомоги на дітей.

Усім багатодітним матерям зразу допомогти не в змозі, то підтримують тих, хто просить.

Я весь час намагалася зрозуміти: чи щаслива Валентина, чи не нарікає на долю? Жінка відмовчувалася, а от при запитанні про чоловіка її очі потеплішали: ні, не зникло те гаряче почуття, котре їх колись поєднало. І що з того, що нині їм важко ведеться? Адже так буде не завжди. Головне, що в їхній великій родині панують любов і повага, тут старші дбають про молодших, а молодші в міру своїх сил допомагають старшим вести господарство. Батько в сім’ї — непорушний авторитет, його не послухатися, а ще маму і старшу сестру Люду — найпершу помічницю, — то великий гріх.

Діти, в тому числі й півторарічний Руслан, звертаються до своїх батьків тільки на “ви”. Ні, вони не борються за виживання, вони просто живуть — цікавим, насиченим справами життям. Діти, наприклад, допомагають не лише в домі, а й сусідці – старенькій, бабусі, що на хуторі живе. Іграшок немає? Виготовляють самі: трактори й автомобілі з дерев’яних дощечок, ляльки з ганчірочок. Восьмикласник Андрій сам зробив велосипед, і тепер у нього в родині є власний “транспорт”.

…Між іншим, чоловік і дружина теж виросли в багатодітних сім’ях: у Леоніда — дев’ятеро братів і сестер, у Валентини — шестеро.

Валя, споглядаючи своє велике сімейство, всміхається: вона зовсім не впевнена в тому, що тримісячний Льоня, який зараз мирно посопує в ліжечку, надовго залишиться наймолодшою дитиною в родині. 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *